Архів за місяць 14.11.2019

В жовтні цього року в Україні зареєстровано близько 20 випадків дифтерії, в тому числі в м. Києві. Саме тому актуальним стало питання про проведення специфічної профілактики цього захворювання. Дифтерія вважається контрольованою інфекцією, тобто попередити її розвиток, забігти небезпечним ускладненням можна лише шляхом:

• вакцинації дітей відповідно до Календаря щеплень;
• ревакцинації дорослих кожні 10 років.

Безоплатно вакцинацію проти дифтерії/правця можна отримати звернувшись до свого сімейного лікаря, терапевта або педіатра, з яким укладена декларація ( в медичних закладах Національної служби здоров’я України).
В Україні не зареєстровано вакцин для профілактики виключно дифтерії, використовуються лише комбіновані вакцини.
Вакцини, які можливо використовувати для щеплення проти дифтерії у дорослих:

• АДП-М Біолек ( виробник ФАРМСТАНДАРТ- Біолек, м. Харків, Україна), забезпечує первинну вакцинацію та ревакцинацію проти дифтерії та правця у дорослих ;
• Бустрікс (виробник ГлаксоСмітКляйн Біолоджикалс С.А., Бельгія), забезпечує ревакцинацію проти дифтерії, правця та кашлюка у осіб старших 4 років;
• Бустрікс (виробник ГлаксоСмітКляйн Біолоджикалс С.А., Бельгія), забезпечує ревакцинацію проти дифтерії, правця, кашлюка та поліомієліту у осіб старших 4 років.

Дітям до 6-річного віку роблять щеплення цільноклітинною вакциною проти кашлюку, дифтерії та правцю АКДП, в 6 років – АДП (анатоксин дифтерійно-правцевий).

Для вирішення питання про необхідність вакцинації (ревакцинації) дорослим проти дифтерії насамперед з’ясуйте – коли і які щеплення Ви робили. Відмітки про щеплення повинні бути Вашій у медичній карті. Там вказані дата щеплення, доза, назва і серія вакцин. Зверніться до свого терапевта та перевірте записи. Якщо такої інформації в Ваших медичних документах немає або вакцинація не проводилась або проводилась більше, ніж 10 років назад – потрібно отримати 3 дози вакцини : зараз, через 1 місяць після першої вакцинації, через 6 місяців після першої вакцинації.

Якщо Ви є дорослою людиною та отримали вакцинацію проти дифтерії не більше , ніж 10 років тому, і ці дані підтверджуються відповідними записами у Вашій медичні документації, Вам потрібно проходити ревакцинацію кожні наступні 10 років.

В Україні, зважаючи на серйозні проблеми із вакцинацією, які мали місце останніми роками, та високу контагіозність дифтерії, ризик поширення інфекції є досить великим.
За повідомленням МОЗ цього року в Україні було зафіксовано 20 випадків дифтерії, з них  – 18 у жовтні місяці. 5 хворих з діагнозом “дифтерія” зареєстровано у Закарпатській області, 2 випадки в Києві та 1 випадок в Тернопільській області. Ще 10 осіб в Закарпатській області є носіями інфекції.
Дифтерія — вакцинокерована інфекція. Хворіють на дифтерію нещеплені особи. В Україні вкрай низький рівень охоплення щепленнями від цієї інфекції: вакциновано лише 59% дітей до року, дорослих – 52,3%. Серед дорослого населення Полтавської області за 9 місяців 2019 року вакциновано лише 51,1% дорослих та 64,4% дітей до одного року (замість 95%).
Не щеплене населення – це загроза повернення дифтерії, яка може укорінитися на довгі часи і викликати епідемію.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), що виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине при нагріванні (+60 С та вище), дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання – від 3 до 10 днів. Джерело інфекції – хвора людина або носій.
Головний механізм передачі дифтерії – крапельний. Збудник, який локалізується у рото- і носоглотці під час розмови, кашлю, чхання виділяється у довкілля й інфікує людей. Можливі шляхи передачі інфекції – пиловий, контактно-побутовий (рушники, подушки, іграшки, шкільно-письмові прилади), а також аліментарний (молокопродукти).
Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання. Дифтерія проявляється від легких форм до тяжких – із розвитком інфекційно-токсичного шоку, який закінчується летально. Летальність від дифтерії може сягати до 50 відсотків. Вона вражає ротоглотку, гортань, вражає серцево-судинну систему, нирки, нервову систему, а також очі, шкіру та статеві органи.
Захворювання на дифтерію може мати наступні прояви: біль у горлі, підвищена температура, лихоманка, набряк слизової оболонки ротоглотки, наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу, набряк шиї, збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Можливі ускладнення: блокування дихальних шляхів, інфекційно-токсичний шок, пошкодження серцевого м’яза (міокардит), ураження нервової системи, нефрозонефрит, легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація  дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація  дорослих (кожні 10 років).
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії, що практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.
Для попередження розповсюдження захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Хворих на дифтерію обов’язково госпіталізують і лікують у лікувально-профілактичному закладі. Режим хворого – обов’язково ліжковий.
Основою специфічного лікування є своєчасно введена протидифтерійна анатоксична сироватка та антибактеріальна терапія. Без негайного введення сироватки близько 50% хворих можуть померти, навіть із сироваткою залишається ризик смерті до 20%.